На згадку гри, яка була самою очікуваною цієї осені, як прояв поваги до всіх Вас, а також на роздум для тих, хто ще не вирішив на яку сторону страйкболу йому потрібно, публікую від себе невеличку новелу в трьох частях.
A.R.M.S. який я люблю. А чи знаєш ти, якою може бути осінь? Епізод ігор, який одночасно був і навчанням, і випробуванням раніше засвоєних навичок. Заздалегідь з друзями було підібрано та перевірено спорядження з врахуванням очікуваного прогнозу погоди і можливого маршруту. Виїзд з сонячної Одеси відбувався завдяки і в компанії найближчих друзів (Myroslav і Mr_White), що було вже само по собі приємною подією непростого року, офіційне гасло якого щодо зменшення соціальних зв’язків руйнувало мою нервову систему.
Зараз смішно згадувати, але інфраструктура і незвичні для одеситів дорожні розв’язки Києва внесли корективи щодо часу нашого прибуття. «Наддніпрянське шосе, Арсенальна, Арка дружби народів… Хлопці, ми зайняли невірну смугу і прої(-бали)хали наш з’їзд!»
Під’їжджаючи до точки вивантаження, за бортом помітно дощило, а ми запізнювалися вже приблизно на півтори години і сумували, що наші плани засмажити качку, яка була натерта сумішшю підібраних спецій ще з вечора, тануть на очах. Раптом, в доповнення до наших сум ми зрозуміли, що не купили сонячну олію! Без помітних успіхів наш дружній екіпаж намагався знайти найближчий сільмаг, в якому можна було б виправити цю прикру помилку. Як же ми здивувалися тому, що за деяких обставин під час дружнього спілкування, ми прибули на місце старту попереднього епізоду A.R.M.S., який був в 70 кілометрах від нашого очікуваного місцезнаходження. В цю мить, ми майже відчули скорботу десяти членів проєкту, які безупинно виглядали нашого прибуття і не сподівалися, що ми їх можемо залишити без обіцяної смаженої качки з яблуками і картоплею, яку, як запевняв автор рецепту, напрочуд легко зробити, а картопля, приготована в качиному жирі, смачна, декадентська і небесна!.. Бл…ть! Це ж A.R.M.S.!! Коли ти усвідомиш, що A.R.M.S. піклується про тебе, в ту ж мить від тебе підуть всі страждання, сльози і смуток ...
Кілометри минали, за вікном автомобіля була глибока ніч, але час розтанув і вже не мав ніякого сенсу. Ось нарешті той самий ліс. Світло фар вихопило з темряви ще не знайомий силует білого бусіка, на якому прибула частина одеситів, а он і хлопці. Обіцяні 9 градусів відчувалися кожним по-різному, а радість зустрічі була посилена приємним смаком шота Hankey Bannister. Однак реальність була не втішна: ми прибули останніми. Осінній нічний ліс змочений дощем, майже співав колискову, а наш розкішний намет, який міг з комфортом розмістити 4 людини чи 8 бійців A.R.M.S., ще був не вивантажений. Начепивши на голову ліхтарі ми почали готувати укриття. Пригоди лише починалися! Намет був по-сирітськи розукомплектований. Його каркасної частини, з встановлених потім обставин, в нас бути просто не могло! Сміх переходив в подив, а подив у згадки про того, хто нам передав намет без дуг і кілків: людина захоплюється Хага́куре Кікі́гакі, одним із постулатів якого було твердження, що шлях, яким йде воїн, прихований від більшості, що ним йде меншість і сутність його дано пізнати не кожному. Це ж A.R.M.S.!! Ставимо намет як тент, закріплюємо розтяжки за допомогою малої піхотної лопати і змайстрованими з гілок кілочками. Наспіх закинуті речі. Світлина на згадку. Подякували за третє ліжко Electric. Нарешті сон.
07.00 – 09.00 Ранкове пробудження було звичайним як і самі збори. Запланована на сніданок каша з чаєм так і залишилася в планах. Енергетичний фітнес батончик з продуктового магазину і склянка води - це також розкішний сніданок! Закриваю очі. Перевіряю себе. Вкритий пончо. GPS закинутий до рюкзаку пише трек, радєйка – на зручному місці, гарнітура Bowman – я скучив за тобою, мєхани – як завжди під праву руку; ліва – приємне почуття дотику АК-74. 5 гранат від Mr_White поруч. Найважливіше? Так, не забув - Ambush Seating Pad! Я готовий.